Алкогольно-тютюновий ГЕНОЦИД

Жахливими є наслідки вживання розчинів етилового спирту, що виражаються в п'яницях та алкоголіках — закономірних жертвах цього антигуманного хімічного експерименту, що проводиться над нами, немов над піддослідними кроликами. Проте набагато жахливішими є наслідки того самого «помірного» вживання спиртних виробів, що вважається «нешкідливим» і до якого вдається нині переважна більшість освічених людей, а особливо — еліта нашого суспільства.

Нині не можна не визнати: керівна діяльність в Україні — політична, фінансова, наукова, культурна тощо — проводиться переважно людьми, які постійно перебувають в ненормальному стані: було б наївно припускати, що політик, який регулярно вживає «помірні дози» алкогольного наркозу (без якого зараз не обходяться жодні офіційні заходи), перебуває в абсолютно нормальному, тверезому стані, коли він працює та ухвалює рішення.

Стан похмілля та післяпохмільного пригнічення (який часто посилюється ще й палінням) — це розумово пригноблений і морально безвідповідальний стан. І продовжується він до тих пір, поки мозок остаточно не відновить свою нормальну діяльність, порушену хімічним втручанням. Однак якщо самоотруєння спиртовмісними виробами буде повторюватися кожні 2–3 тижні (а доза, еквівалентна 200 г сухого вина, пригнічує інтелект людини протягом 18―20 днів ) — повернення людини до повноцінного, свідомого життя так ніколи і не відбудеться.

Чим більше людей у суспільстві починає випивати, тим стрімкіше змінюється психічне життя цього суспільства. Поряд із появою великої кількості ідіотів, дебілів (внаслідок зачаття у п'яних батьків) і схиблених (внаслідок тривалого вживання алкоголю) в суспільстві перебуває все більше і більше суб'єктів, ще порівняно здорових у розумовому відношенні, проте вже не вільних від змін характеру, викликаних «безневинним захопленням» різноманітними розчинами етилового спирту.

Рівень споживання алкоголю на душу населення в Україні є одним з найвищих у світі і досягає близько 20 л абсолютного спирту (у той час як офіційна статистика говорить про 12-13 л).

Навряд чи у світі знайдеться країна, де б пиво, вино, горілка і сигарети рекламувалися так активно, як у нас. Народ України стрімко наркотизується і самознищується. І надії, що процес цей зупиниться або хоча б сповільниться сам по собі — безпідставні.

Виховання дітей та молоді у здоровому, тверезому дусі тепер, як ніколи, набуває першочергового значення. А питання захисту населення від безпрецедентної для всієї попередньої історії нашого народу доступності пива, сигарет та інших легальних наркотиків стає питанням життя чи смерті для нас і наших нащадків.

Не горілка і не самогон, а саме пиво є тепер «національним пійлом» для українців. Завдяки його активній пропаганді всіма засобами масової інформації обсяги продажу цього наркотичного зілля, що збільшуються з кожним роком, роблять свою справу: піниста одурманююча суміш затягує у свої тенета все нові і нові покоління. Кількість пивних наркоманів постійно збільшується, і що найстрашніше — молодіє.

Жахливі кадри, відзняті під час «свята пива» в Харкові, свідчать про масштаби «слабоалкогольної» окупації наших міст. Це «свято», втім, як і багато інших подібних заходів, не обійшлося без візиту «швидкої допомоги».

Ілюстрацією згубних для суспільства наслідків пивопиття є і травневі події 2002 року на Манежній площі Москви, коли збуджені цією смертоносною рідиною футбольні фанати влаштували побиття своїх співвітчизників та громадян інших країн.

Білоруси ніколи не забудуть «свято пива» у Мінську 30 травня 1999 року, коли очманіла від пива та сигарет молодь кинулася сховатися від грози до підземного переходу і насмерть розтоптала 53 чоловіки, серед них — 42 дівчини у віці від 15 до 22 років.

Волосся піднімається дибки, якщо порівняти минуле благополуччя «найзастійніших», як тепер прийнято вважати, радянських часів з тими п'яними вакханаліями, які можна спостерігати на вулицях сучасного Києва (особливо вечірньої пори біля виходів з метро): дотримання натовпами істот чоловічої та жіночої статі, що смокчуть пиво, навіть елементарних норм пристойності вже стає пережитком минулого. Суспільство продовжує стрімко котитися вниз, і з кожним роком становище погіршується.

От і 2008 рік подарував нам чергову, зовсім не втішну новину: як показують останні дослідження ВООЗ, Україна посідає перше місце у світі щодо вживання алкоголю серед дітей та молоді. 40% підлітків випивають принаймні раз на місяць.

Молоді люди, не знаючи всієї правди про пиво, легковажно спокушаються рекламою і поганим прикладом своїх однолітків. Отримуючи першу дозу цієї наркотичної речовини, вони чомусь вважають, ніби долають якийсь радісний рубіж у своєму житті. Насправді вони вступають на поріг пивної наркоманії: пиво — найдоступніший легальний наркотик, який прокладає шлях іншим, сильнішим наркотичним речовинам. Саме вживання пива є першопричиною покалічених доль мільйонів наших співвітчизників.

Не варто наївно припускати, що дане твердження — перебільшення. За даними Міжнародної Академії тверезості, що ґрунтуються на багаторічних дослідженнях західних та російських учених і документах ВООЗ, пиво, образно кажучи, є першим вагоном того наркотичного потяга, який готовий відправити безтурботних громадян в країну примар і залежностей:

99% наркоманів починали з пива і сигарет. Таким чином, пиво є зручним «трампліном» і в алкоголізм, і в наркоманію.

Про це свідчать і численні висновки українських та закордонних наркологів.

Загроза пива національному здоров'ю — не новина в науковому світі. Ще на початку ХХ століття ревізійна комісія Московського столичного попечительства про народну тверезість збентежилася наступом пивоварної промисловості на здоров'я та добробут народу.

Після спеціальної наради лікарів-учасників комісія дійшла таких висновків:

Як бачимо, весь спектр наслідків поширення пива в суспільстві був відомий ще століття тому.

Проте нині наша влада (звісно, не без допомоги виробників пива, що отримують за своє смертоносне зілля величезні прибутки) закрила на це очі. Закон України «Про державне регулювання виробництва й обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» не розповсюджується на виробництво і продаж пива, дозволяючи йому продаватися де завгодно і кому завгодно нарівні з харчовими продуктами.

Перший рейхсканцлер Німеччини Бісмарк як ніхто інший знав про шкідливі наслідки захоплення пивом і дав йому таке визначення: «Від пива робляться ледачими, дурними і безсилими» (під терміном «безсилими» мається на увазі імпотенція).

Знаючи лише одну цю нехитру істину, жодна дівчина, що поважає себе, не погодиться зустрічатися з хлопцем, якому одурманююча рідина дорожча за здоров'я, — своє і своїх майбутніх дітей. Те саме стосується і хлопця, якщо він, звичайно, обирає собі справжню супутницю життя, а не «іграшку» для хвилинних розваг.

Але на кого ж тоді розраховують виробники пива? Зрозуміло, на тих простаків, яких вдасться спокусити хімічним «задоволенням», хто повірить гарним казкам про «корисність» хмільного розчину. За визнанням самих виробників цих пінистих рідин, усі ці численні картинки з пивом на рекламних щитах і рекламні «водевілі» на телеекранах адресовано перш за все підліткам і молоді — щоб не втратити клієнтуру в найближчому майбутньому.

Прикриваючись слабкою концентрацією алкоголю у пиві й користуючись відсутністю будь-якого законодавчого захисту населення від споювання, алкоторговці на очах у батьків перетворюють тверезих дітей на питущу молодь і батьків-п'яниць. Чому ж ми не захищаємо молоде покоління від такого людиноненависницького споювання? Невже комусь ще не зрозуміло, що пивна контркультура — це початок «культури» наркотизму, що веде до деградації молодого покоління і загибелі нашого народу?!

Алкоголь ніде і ніколи не розповсюджувався стихійно — він завжди свідомо насаджувався силами, ворожими суспільству. Найголовніше для тих, хто прагне тримати населення у полоні наркотичного дурману — не зупинятися ні перед чим, вдаватися до будь-яких підступностей, аби одержувати мільярдні прибутки, збагачуючись на людській необізнаності.

Про те, які прибутки і важелі впливу дає споювання населення, говорять численні історичні приклади.

Коли на початку ХХ століття в Російській імперії почався рух за тверезість, барон Гінзбурґ заявив у своєму оточенні, що його поставки алкоголю дають йому золота більше, ніж усі золотоносні копальні на Лєні. Тому-то він і докладав усіх зусиль щоб довести, що так звані «помірні дози» горілки для людини не шкідливі.

Гітлер, як і всі інші претенденти на світове панування, чудово розумів, що якщо зруйнувати духовне, моральне життя людини, то її можна буде спрямовувати на найганебніші, найпідступніші справи. Горілка, тютюн і дешева порнографія — ось і вся його соціальна програма для окупованої української, білоруської та російської території.

Гітлера давно вже немає, але чому не припинено політику споювання і духовного розтління нашого народу?!

Політика ця впроваджувалася у Радянському Союзі з кінця 50 — початку 60-х років. У привабливій обгортці навчання «культурі пиття» розвернулася пропаганда «помірних» доз алкоголю. Спокусливими сценами поглинання шампанського були переповнені всі святкові програми центрального телебачення. У промовах і офіційних публікаціях натякалося, що вживання «продуктів» алкогольної промисловості — мало не державна установка і вона не підлягає зміні.

Почалося нестримне зростання державного продажу алкоголю — з 3,0 л в рік у 1960 році до 10,8 л у 1980 році. Десятиліттями кожна «нормальна» (тобто така, що не відмовлялася на честь свята злегка отруїтися) радянська людина була вимушена все з більшою швидкістю підточувати своє здоров'я. А офіційна пропаганда присипляла народну пильність: проблеми, мовляв, починаються лише зі «зловживання», з алкоголізму…

На жаль, подібні установки вкорінялися в нашому суспільстві настільки міцно, що багато хто до цих пір вважає своїм обов’язком підтримувати п'яну «традицію», розплачуючись за кожне свято своїм здоров'ям.

Для розуміння зусиль в напрямку отруєння населення алкогольними інтоксикантами в історичному контексті корисно розглянути динаміку зміни формулювань радянських ГОСТів.

Найповнішим з точки зору подачі інформації є зразок стандарту 1972 року:

У ГОСТі від 1982 року друга частина речення ― «вызывающим сначала возбуждение, а затем паралич нервной системы» — зникла з формулювання.

ГОСТ 1993 року і зовсім не повідомляє, що етанол є наркотиком. Таким чином, інформація про небезпеку алкоголю стає все менше і менше доступною. Хімічні ж властивості цієї речовини, зрозуміло, з роками не змінилися.

Ось який істотний вплив здійснювався на суспільство в умовах «планової» економіки. Чи варто говорити про можливості алкобізнесу в умовах вільного ринку?

Щоб прискорити процес масового, добровільно-примусового самоотруєння, задіяна вся потужність сучасних ЗМІ — безвідмовних засобів формування масової свідомості — для пропаганди «культурного» одурманення пивом. І не дивно, що щоденне посмоктування цієї наркотичної суміші вже вважається нормою в молодіжному середовищі.

Охорона здоров'я всього світу б'є на сполох з приводу небувалого раніше залучення молоді до вживання алкоголю. Дійсно, в наші дні виробники алкогольних «напоїв» не просто пропонують покупцям свій товар. Вони намагаються нав'язати його споживання за допомогою пропаганди особливого стилю життя, побудованого на хворобливих ідеях і сумнівних цінностях, але насиченого яскравими емоціями та гострими відчуттями. Для цього використовуються найрізноманітніші прийоми, робиться все можливе, щоб зробити самоотруєння наркотичним зіллям якомога привабливішим для молоді.

Ті, що досягли особливого успіху в «слабоалкогольному» бізнесі, вже не приховують, що свідомо прагнуть впроваджувати свої «продукти» в масову свідомість, щоб молоді покоління не могли навіть подумати про можливість відсутності легальних наркотиків у повсякденному житті.

За даними ВООЗ, з початку XXI століття виробники алкоголю в усьому світі спрямовують лише чверть свого величезного рекламного бюджету на безпосередню рекламу цих диявольських виробів — по телебаченню, радіо, у друкованих виданнях тощо. Решта 75% спрямовані на приховану рекламу — це різноманітні спонсорства, акції і конкурси. Збери, мовляв, стільки-то кришечок від пива... При цьому ймовірність отримання цінного призу, зрозуміло, близька до нуля, зате все ті жахливі наслідки культивованої пристрасті до «безневинного напою», про які його виробники «забувають» сповістити, гарантовані кожному, хто легковажно потрапить у їхні тенета.

А тенетами цими нині обплутано всю нашу країну. І це не дивно, адже алкоголь — чудове джерело доходів для його виробників і найпотужніший засіб маніпулювання нашою свідомістю.

І на завершення згадаємо слова Льва Толстого: «Якщо уряди беруть на себе обов'язок постачати, з вигодою для себе, речовини, що розбещують і вбивають душу і тіло людей: алкоголь, тютюн - то це найочевиднішим чином показує (навіть якби не було інших доказів), що уряди не лише не піклуються, як вони стверджують, про моральність і благо народу, а, навпаки, спокушають його, шкодять йому задля цілей людей, з яких складаються уряди».

Щоб оглушити себе наркотиком, тимчасово побувати в полоні ілюзій і завдати чергового удару своєму здоров'ю, граючи тим самим зі смертю, населення витрачає величезні кошти.

В епоху планової економіки нас переконували, що виробництво і продаж алкоголю вигідні для держави. Насправді ж алкоголь грабує і знищує наше суспільство.

Для ілюстрації цього очевидного факту пропагандисти всенародної тверезості 20-х років використовували такий наочний приклад:

З 2,5 пудів жита, що містять відому (вказану на малюнку в фунтах) кількість поживних речовин, на винокурному заводі виходить відро (20 пляшок) чистого спирту, в якому немає жодної поживної частинки. Таким чином, кожен мішок зерна — а це продовольчий запас країни! — перетворюється на смертоносну рідину, якої досить для того, щоб всмерть отруїти 20 чоловік.

Кожен карбованець, що надходив до бюджету від реалізації алкогольного дурману на початку 80-х років, завдавав суспільству більше 3 карбованців прямого економічного збитку. Пізніші підрахунки й уточнення говорять про те, що цю цифру було сильно занижено. За розрахунками економіста Б. Іскакова, економічні втрати від алкоголю в 5–7 разів перевищували прибутки від його продажу.

За 11-у п'ятирічку (1981–1985 рр.) продаж алкоголю приніс скарбниці Радянського Союзу 169 млрд карбованців. Матеріальні втрати, спричинені за цей термін виробництвом, продажем і вживанням спиртного (прогули і знижена продуктивність праці; витрати на медичне обслуговування тих, хто п’є; утримання і лікування дефективних дітей; оплата широких мереж наркологічних та правоохоронних служб і ще безліч різних збитків) перевищили 600 млрд карбованців.

Однак найстрашніше — країна поплатилася життям 5 млн чоловік, померлих в опоях, п'яних бійках, від пов'язаних із вживанням алкоголю хвороб та інших наслідків алкоголізації суспільства.

Аналогічна картина спостерігалася й у США: в 1983 році виноторговці продали алкогольних «напоїв» на 46 млрд доларів, а держава зазнала збитків на 120 млрд. Соціальні й економічні втрати від вживання цієї отрути у 1998 році Сполучені Штати Америки оцінили вже в 184,6 млрд доларів.

Відомий російський економіст, лауреат Ленінської премії, академік С. Г. Струмілін писав: «Торгівля отрутами, нехай і за найвищими цінами, витягуючи попутно і додатковий надприбуток за кожне нове отруєння, — це таке заняття, з яким не можна ніяк змиритися. Адже не торгуємо ж ми такою отрутою як опіум або героїн, хоча за них психічно хворі люди готові платити ще більше, ніж за горілку і спирт. Вживання алкоголю стало величезним ярмом для людства. І з цією загрозою давно пора вступити у рішучу боротьбу».

Дарвін у своїх працях також висміював економістів, які називали виробництво спирту джерелом народного добробуту. Він писав: «Скільки витрачається енергії, землі і сил на добування цього згубного «продукту», який не дає ніякого живлення, який не представляє користі, не враховуючи аптекарського і промислового застосування, але який має головною своєю метою тілесну і духовну порчу людського організму…»

Оцінюючи всі наслідки вживання цього найнебезпечнішого на Землі наркотику, фахівці справедливо вважають, що найбільше треба шкодувати не про видатки і матеріальні втрати, а про ту неоціненну шкоду, що її завдає суспільству отруєння і розбещення населення.

Систематична алкоголізація вже запустила механізм прогресуючого виродження генофонду української нації.

Алкоголь — жорстока соціальна отрута, оскільки веде народи, що його споживають, до виродження.

Враховуючи всі важкі наслідки вживання алкоголю і особливо зважаючи на його згубну дію на нащадків, Дарвін змушений був голосно заявити: «Звичка до алкоголю є більшим злом для людства, ніж війна, голод і чума, разом узяті».

По суті, за масштабами людські втрати нашого народу від вживання алкоголю, особливо за рахунок появи величезної кількості людей з дефектами розумового і фізичного розвитку, подібні до військових втрат. Корінна відмінність від останніх лише в тому, що якщо після будь-якої війни країна могла відновити свої сили повноцінними новими поколіннями, то шкода, заподіяна алкоголізацією країни, непоправна. Люди, які з'явилися на світ розумово відсталими, неминуче дають таких самих неповноцінних нащадків. Відбувається все зростаюче зниження розумових здібностей народу. І єдиним способом зупинити цей процес є повне вилучення алкоголю з життя суспільства. Знищення генофонду — надто висока ціна за сумнівне «задоволення» від вживання алкоголю.

Нині за наближеними оцінками ми випиваємо близько 20 літрів на душу населення за рік. За висновком Всесвітньої організації охорони здоров'я, вже починаючи з 6-8 літрів починається процес безповоротної зміни генофонду нації, тобто процес її виродження.

«Пошкодження генетичного коду може настати під впливом алкоголю і наркотиків, токсичних речовин, радіації, живих вакцин, антибіотиків, стресових ситуацій — констатує всесвітньовідомий хірург Федір Григорович Углов. — Але саме алкоголь, тютюн та інші наркотики дають 96% ушкоджень генетичного коду, а на все останнє залишається 4%».

У 1990 році сіли за парти в школах Радянського Союзу 1 млн 650 тис. розумово відсталих дітей. Причому це не повні ідіоти, а всього лише діти з невеликими розумовими чи фізичними відхиленнями.

Всього на цей час, за даними академіка Б. Іскакова, в країні налічувалося не менше 26 мільйонів геноослаблених людей, більшість з яких — діти та школярі. 16,5% народжених дітей мали аномалії, а 3,5% — в крайньому ступені. При існуючій демографічній тенденції через 40 років ці 26 мільйонів повинні були перетворитися на 80 мільйонів геноослаблених дітей.

Цим і небезпечна алкоголізація населення дітородного віку, що вона неминуче призводить до народження дебільних нащадків.

Про це не прийнято кричати зі сторінок газет і телеекранів. Навіть про кількісне зменшення населення України на 6 мільйонів за останні 17 років говорять неохоче. Що ж говорити про якісне погіршення генофонду нашої нації, яка знаходиться на межі зникнення?

У захисті нашого майбутнього від деградації відповідальна роль належить жінці. Завдяки своїм високим духовним якостям вона завжди була менш схильна до розпусти й алкогольних узливань.

В умовах вимирання нації кожна дівчина покликана бути не лише прикладом для наслідування в моральному відношенні, а й прищеплювати тверезий світогляд своєму майбутньому чоловікові. Проявивши турботу про майбутнє народу і про свою власну сім'ю, вона не повинна допускати вживання алкоголю хлопцями. А тих, хто все ще вважає «нормою» час від часу «культурно» отруювати себе будь-яким розчином етилового спирту, саме вона може і повинна повернути до свідомого, тверезого життя!

Дитя навчається тому,
Що бачить в себе у дому:
Батьки є прикладом йому…

Себастьян Бранд

Споконвіку цілком справедливо вважається, що найкращим способом виховання є особистий приклад батьків. Якщо і тато, і мама (дуже добре, коли разом з ними — всі тітки, дядьки, бабусі і дідусі!) живуть тверезо — про пошуки «щастя» в алкогольному наркотику не може бути і мови. Якщо ж хоча б один з батьків лише раз у житті піднесе до рота посудину, наповнену яким-небудь алкогольним розчином, а особливо якщо все це відбуватиметься у святковій атмосфері — будьте впевнені: у дитини складеться позитивне ставлення до алкоголю. Хід дитячих думок передбачити нескладно. Ну, наприклад: «Тато, мама — п'ють, при цьому вони веселі, добрі, і тому — свято. Тато, мама — авторитет. Раз вони так роблять, значить і я буду, коли виросту. І чим швидше почну пити — тим швидше виросту!»

Вдумайтеся у зміст цієї зловісної асоціації: «свято — веселощі — щастя — алкоголь». Страшно навіть припустити, що було б з нашим суспільством, якби таким же підлим чином — непомітно, але надійно — з ранніх років привчали нас колоти собі вени чи сипати в ніс білий порошок! А якщо наркотизацію суспільства не зупинити, то в недалекому майбутньому наші діти зустрічатимуть Новий Рік вже не з «безневинними», здавалося б, фужерами шампанського, а з «новорічними» шприцами і «святковими» пачками героїну... Хіба ми цього хочемо?!

Зрозуміло, що у тверезих батьків, які присутні на алкогольних заходах, діти мислять зовсім по-іншому: «Тато, мама — авторитет. Раз вони не п'ють цю рідину, значить, точно знають, що це погано. Мої батьки найрозумніші! От і я таким буду, коли виросту».

Спостерігаючи за святом до його «переможного» кінця (коли більшість присутніх переможені алкоголем) — діти ще раз можуть пересвідчитися в правильності життєвої позиції своїх тверезих батьків, які, незважаючи на все те, що відбувається навколо, зберегли свою тверезість — а отже, здоров'я і радість, справжнє, а не сурогатне щастя. І цього дня вони сміються, танцюють і співають так само, як і в усі інші дні свого повноцінного тверезого життя!

Тверезі батьки — це, звичайно, ідеал у сьогоднішній Україні. Але ідеал цей — світлий і бажаний, і чим більше батьки замислюються про здоров'я і щастя своїх дітей, тим зрозумілішим і потрібнішим стає їм природний, тверезий спосіб життя. З кожним днем все більше сімей в Україні вибирає для себе свідому тверезість, надійну хранительку домашнього затишку — замість остогидлої марнотратством та розпустою «культури» ритуальних самоотруєнь.

«Колись, декілька десятиліть тому, ми, непитущі люди, приймаючи гостей, більшість з яких були тверезниками, ставили на стіл, за традицією, вино для тих, хто хотів налити собі чарку-другу, — згадує Емілія Вікторівна, дружина Федора Григоровича Углова. — Але одного разу Геннадій Андрійович Шичко дуже точно відмітив, що ми — ритуальщики. Що у наших дітей та онуків це неминуче увійде в програму. З тих пір пляшка зникла зі столу. А наші діти й онуки — тверезники».

Але що робити, якщо діти вже виховані у дусі «культурного вживання» алкоголю у свята? Якщо вони вже знають, що на свята їхні батьки п'ють, і сформували в своїй свідомості такі ж абсурдні (але підживлювані рекламою та поп-культурою) переконання: «свято без алкоголю неможливе», «вживання етаноловмісної рідини саме по собі є святом»?

На жаль, саме така ситуація є типовою для нас нині. І якщо діти підросли і пішли в школу з програмою на вживання алкоголю, що вже сформувалася (але зовсім не обов'язково встигла проявитися), — перевиховувати дитину, прищеплювати їй тверезий світогляд вже набагато важче, ніж виховувати в тверезості з самого народження.

У цьому випадку можна запропонувати два надійні способи вберегти дітей від пияцтва та алкоголізму:

перший: одному або обом батькам стати алкоголіками. Чим більше дитина бачитиме маму або тата в мерзенному, огидному стані — тим більше ймовірність, що в неї все ж таки сформується негативне ставлення до вживання токсичних речовин, які призвели до такого стану її батьків;

другий: обом батькам зайняти активну тверезницьку позицію. Назавжди звільнитися (якщо це ще до цих пір не зроблено) від вживання будь-яких алкогольних напоїв у будь-якому вигляді, в будь-якій кількості й у будь-яких ситуаціях. Відмінити в своїй сім'ї варварський звичай «пригощання» цією отрутою інших. Перестати будь-яким чином підтримувати алкогольні звичаї та забобони, що існують у суспільстві.

Цей спосіб, як показує досвід, вимагає від батьків прояву терпіння, розсудливості, і в першу чергу — справжньої, щирої любові до свого чада. Але це відповідальне (і, до речі, цілком природне для непомутнілого розуму) рішення дуже часто буває зустрінуте холодком нерозуміння, градом проалкогольних забобонів, а деколи — й гірких образ, що обрушуються на наші голови. Найголовніше тут — не втрачати взаєморозуміння зі своїми близькими. І навіть якщо фронт боротьби за тверезу істину проходить прямо посеред сім'ї, не дозволяйте йому зруйнувати тієї любові, без якої ні тверезість, ні здоров'я вже будуть не потрібні.

Зрозуміло, що батьки, які реально прагнуть захистити своїх дітей від всіх гаданих і негаданих наслідків добровільного самоотруєння етаноловмісними рідинами, врешті-решт, вибирають саме шлях свідомої тверезості. І хоча спочатку буває нелегко втілювати в життя це велике мистецтво — збереження й утвердження тверезості — вже через декілька місяців воно приносить свої перші радісні плоди.